Про музей

Волинський краєзнавчий музей – головний музей Волинської області, найбільший і найдавніший з нині діючих музеїв Волині. Відкритий 16 червня 1929 року у м.Луцьку як Волинський музей.
На базі закладу 1940 року було організовано обласний історико-краєзнавчий музей. У роки Другої світової війни колекція музею зазнала значних втрат, однак уже 1944 року, одразу після вигнання нацистських загарбників з теренів Волинської області, музей відновив свою роботу як Волинський державний історико-краєзнавчий музей. 17 серпня 1985 року Волинський краєзнавчий музей було відкрито у новому приміщенні в центрі Луцька.

відділи та Філії музею

 

Нині Волинський краєзнавчий музей має в своєму складі ще п’ять діючих музеїв. Це філія

Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, створений 1949 року, із сектором – Музеєм „Лісової пісні” в ур. Нечимне (2004 р.), чотири відділи: Художній музей (1973 р.), Музей волинської ікони (1993 р.) і Музей історії Луцького братства (2011 р.) у Луцьку, та меморіальний музей В’ячеслава Липинського (2011 р.) у с. Затурці Локачинського району, Олицький замок.

Музей волинської ікони

Художній музей у Луцьку

Музей історії Луцького братства

Колодяжненський літературно-меморіальний музей

Лесі Українки

Затурцівський меморіальний музей В'ячеслава Липинського

Олицький замок

Музей працює

 

Будні з 9:00 до 17:00
Неділя з 10:00 до 17:00

 

Вихідні: субота, понеділок

Інтерактивна лекції у музеї – прекрасна нагода дізнатися більше про народну культуру українців. Темою нашої зустрічі, що відбулася 11 листопада 2022 року, стала весільна обрядовість.

 

Учасники дізнавалися, коли проходив сезон сватань, що означала приказка «До Дмитра дівка хитра, а від Михайла то нехайно…», якими були складові традиційного весілля, його основні обрядодійства та необхідні атрибути. За допомогою онлайн-вікторини визначали знання та уявлення сучасної молоді про традиційне українське весілля. Знайомилися з розкішним головним убором нареченої - восковим віночком, що разом зі шлюбними букетами молодої й молодого був покладений в образ і зберігався як родинна реліквія. Інтерактивним елементом був і процес сватання, що проходив у формі розігрування експромтом ролей дійовими особами за сценарієм.
 
Дякуємо учасникам проблемної групи «Актуальні проблеми традиційно-побутової культури українців та етнографічного музейництва» та викладачам кафедри музеєзнавства, пам’яткознавства та інформаційно-аналітичної діяльності ВНУ імені Лесі Українки.