Статті

Це "домашнє" фото зроблене братом Лесі Українки Михайлом. Олександра, його дружина (зліва), та її мати, Ганна Іванівна, свою гостю, Михайлову сестру Ольгу, студентку Петербурзького медичного інституту, посадовили між собою, посередині; Михайло налаштував фотоапарат і встиг стати поряд зі своїми найдорожчими рідними. Так і залишилися вони на шматочку цупкого паперу – в одній із чотирьох кімнат не великої, але затишної, зі скромною обстановкою квартири подружжя Михайла і Шури Косачів у Дерпті.

Перша зліва на фото – Олександра Євгенівна Судовщикова (по-домашньому – Річчі, Шура, Рашель) – українська письменниця, автор нарисів, оповідань для дітей, творів про тяжке життя сільської бідноти (літературний псевдонім – Грицько Григоренко). Вона рано почала віршувати. Подружці Шурі Леся присвятила поезію "Сафо" ("Над хвилями моря, на скелі..."). Зберігся автограф із посвятою: "Любій Шурі Судовщиковій на спомин. Село Колодяжне, 1884 року, 3 ноября. Леся Косач". На звороті дописала: "Прочитай і возврати". Ольга Косач-Кривинюк згадувала, що поезію "Шлю до тебе малий сей листочок..." Леся написала на шматочку березової кори й адресувала Шурі.

Родини Косачів і Судовщикових були знайомі здавна. Євген Судовщиков був добрим приятелем Петра Антоновича Косача. Проживаючи в Києві, родини спілкувались постійно; Судовщикови часто гостювали в Гадячі, Колодяжному, а ще раніше – в Новоград-Волинському. До 1875 року належить спомин Лідії Шишманової-Драгоманової: "Як гарно, вільно жилось нам у тому Новоград-Волинському!

...Пам'ятаю, як возили нас кожного дня гуляти на возі. Навіть бачу ще, де хто сидів. Мені, старшій з дітей, дана була велика честь сидіти на козлах поруч з кучером.

На почесному місці, зробленому з сіна, прикритого килимом, сиділа тітка Саша Косач, а коло неї пані Судовщикова. Між ними садовили маленьку Лесю, щоб не впала. А на дні візка примощувались по уподобі брат Лесі Миша і Шура Судовщикова, котра 20 років пізніше стала його дружиною" [1,416].

...Вінчання Михайла і Шури відбулось у вересні 1893 року в Києві. 1898 року в молодого подружжя народилася дочка Євгенія (Іма, Імочка, Євця), яка пізніше стала лікарем.

У центрі знімка – Ольга Петрівна Косач, в одруженні Кривинюк – лікар, письменниця і перекладач, фольклорист і біограф Лесі Українки (літературний псевдонім Олеся Зірка; "домашні" імена – Пуц, Ліля, Лілея). Того року вона вже була студенткою, слухачкою Вищих жіночих медичних курсів у Петербурзі. Їдучи на літні і зимові канікули додому, до Києва або до Колодяжного, не могла обминути привітну братову оселю в Дерпті (Юр'їв, Тарту), по вулиці Пеплерській у будинку № 5, - відомо ж, якими  дружними між собою були косачівські діти.

Тієї зими її приїзду з Петербурга дуже чекала Леся. На прохання сестри Ольга мала заїхати  до Мінська, щоб провідати Сергія Мержинського, вже безнадійно хворого, і привезти Лесі свідчення з перших рук, з перших вуст. І здається, недовгими були Ольжині гостини у брата, але коли дуже чекаєш... Тому напевно, аж із якоюсь прикрістю писала Леся Українка до Ольги Кобилянської на початку січня 1901 року: "Питаєте про Лілю? Я сама тепер про неї мало знаю: виїхала вона, вже більш як два тижні буде, з Петербурга та й досі їде, мала бути  у брата і тіток в гостині по дорозі, та отож гостює й досі. Ми вже всі гніваємось на неї, бо могла ж би хоч написати з дороги..." [2,200].

...Через сорок років Хома Михайлович Коцюбинський попросив Ольгу Петрівну Косач-Кривинюк засвідчити, хто є хто на знімку, що він знайшов його разом з Лесиними листами "в купі паперового мотлоху на підлозі в Київському історичному музеї і забрав до музею ім. Коцюбинського в Чернігові" [3,524]. Невідомо, скільки таких знімків виготовив Михайло, де вони блукали стільки років, як потрапили до Київського історичного музею і чому опинилися в купі сміття. Мабуть, пригадалися Ользі Петрівні, яка тоді жила у Києві і працювала над "Хронологією...", ті давні гостини, і на звороті фото вона своєю рукою написала: "М. П. Косач (брат Лесі Українки). А. Ів. Судовщикова (Хойнацька, мати). О. П. Кривинюк (Косач) (сестра Лесі Українки). О. Євг. Косачева (Судовщикова) (жінка Мих. Петр. Косача, псевдонім – Грицько Григоренко). Дар О.П. Кривинюкової. Знято в Дерпті початку 1900 р.? Напис вірний. Ольга Косач-Кривинюк 12/ІІІ 1941".

Ольга Петрівна, здається, помилилася на рік (не дивно: пройшло чимало літ, неспокійних, важких, розшарпаних), тому й поставила знак запитання – знак сумніву.

На початку січня 1900-го, на Різдво, Ольга і Леся доглядали Дору й Оксану, які захворіли на скарлатину [3,504]. Про це ж довідуємося і з листа Михайла до матері від 8 січня 1900 р. : "Добре, що Ліля тепер при вас, все таки вона мусіла багато помогти і на Лесю не так тяжко мусіло прийтися" [3,507].

В Дерпті Ольга була в кінці 1900-го – на початку 1901-го року, а роком раніше, повертаючись із Петербурга, у брата й зовиці гостювала Леся. До речі, в листі до матері з Дерпта вона згадує про "домашні" знімки маленької братової доньки Євці, яку Михайло фотографував сам [2,168].

Поряд з Ольгою – Ганна Іванівна Судовщикова (Хойнацька), Шурина мама, Михайлова теща. По смерті свого чоловіка вона майже постійно жила в сім'ї своєї дочки: клопоталася по господарству, доглядала онуку, щоб Шура мала вільний час для літературної творчості. Була привітною і гостинною. Радо приймала гостей – друзів та знайомих – і в Києві, спочатку на Лабораторній, пізніше на Єлизаветинській: бувало, у неї по кілька днів жила Олена Пчілка з дітьми, -  і на своєму полтавському хуторі. Про неї згадує Леся в листі від 13 березня 1900 року до сестри Ольги з Дерпта: "Анна Іванівна, як завжди, угощає і вітає, аж мені ніяково, бо думаю, що, може, се її томить..." [2,170].

Найстарший із дітей Косачів, Михайло, в часи, до яких належить фото, працював у Дерптському (Тартуському) університеті викладачем фізики і математики. Молодий учений мав справді енциклопедичні знання: був метеорологом і письменником, винахідником і перекладачем (літературний псевдонім – Михайло Обачний). А для молодших сестер він був щирим другом та порадником. Талановитий і працьовитий, як, зрештою, всі Косачі, він залишив по собі добру пам'ять, хоч де б жив і працював: на Волині й у Києві, у Дерпті та Харкові.

"Ну що ж тобі про наших написать? Всі вони, - пише Леся до сестри Ольги з Дерпта взимку 1900 року, - здорові, маються добре. Миша тільки вже занадто у свої лекції та уроки затопився, так що я його навіть мало бачу, тільки увечері, та й то він часто засідає в кабінеті, складає лекцію для другого дня..." [2,170]. З Лесею вони іноді ще й "філософствували... безконечно". І в тому, що Леся Українка попала в Дерпті "на роковини Шевченка в чисто студентську компанію", безперечно, була заслуга її брата–професора. Треба думати, подібний режим роботи Михайла застала й Ольга роком пізніше. Напевно, з Ольгою, яка вивчала природничі науки, старшому братові було про що поговорити.

...Ользі пора було від'їздити, а так хотілося хоча б на трішечки відстрочити мить розлуки, затримати час. Михайло налаштував фотоапарат (звичайно ж, на тринозі!) так, щоб його домашні і дорога гостя були в центрі знімка, тому сам опинився мало не за кадром. Тихеньке клацання дало знати: знято.  От так і залишилася пам'ять про ті давні гостини у брата.

 

1. Спогади про Лесю Українку. – Вид. 2-е, доп. – К.: "Дніпро", 1971. – 484 с.
2. Українка Леся.  Зібрання творів: У 12-ти т. – Т. 11. Листи (1898-1902). – К.: Наукова думка. – 480 с.
3. Косач-Кривинюк Ольга Петрівна. Леся Українка. Хронологія життя і творчості/ Репринтне видання. Вст. ст. М.Г.Жулинського. – Луцьк: Волин. обл. друк., 2006. – XVI с. + 928 с.: іл. 13с.

 

Наталія Пушкар,

головний хранитель

Волинського краєзнавчого музею з 1972 по 2020 рр.