Статті

У кожному музеї є предмети, які не експонуються ніколи, або виставляються для огляду один раз на кілька чи кільканадцять років – на короткий час. Зазвичай це предмети меморіальних фондів визначних людей, які мають величезну історичну цінність. Саме з таких раритетів і розпочалось комплектування меморіального фонду Лесі Українки в колекції Волинського краєзнавчого музею. Як це було?

 

У травні 1941 року на адресу «Луцького обласного краєзнавчого музею» надійшов цінний лист з Музею Михайла Коцюбинського в Чернігові, завірений штампом, печаткою і підписом директора установи, Хоми Коцюбинського. В «Описі документів, вкладених в цінний лист…» під № 1 значиться «Зошит в твердій палітурці, в якому записано Лесею Українкою та її сестрою Ольгою українські народні пісні с. Колодяжного. Кількість сторінок - 68»; під № 2 – «Зошит без палітурки, в якому рукою Лесі Українки зібрані записи народних українських пісень с. Колодяжного. Кожна пісня ілюстрована нотами. Кількість сторінок – 50»; №  3 – «Листи, писані Лесею Українкою до В. Г. Тучапської з дому Крижанівських, від 29.І.1901 р. – 8 стор., 19.ІІ.1911 р. з Мінська – 7 стор., 20.ІІ.1901 р. – три стор. (остання подерта), 10.VІІ.1901 р. – 7 стор. з Кімполунгу. Всіх сторінок – 25»; № 4 – «Фото будинку Лесі Українки в селі Колодяжному»; № 5 – «Фото О. А. Косач»; № 6 – «Фото – група родичів Лесі Українки». Разом: два зошити, чотири листи і три фото».

 

Цілком зрозуміло, що повноцінний облік цих реліквій у зв’язку з початком війни довелось відкласти. Уперше в інвентарні книги музею документи і фото, одержані з Чернігова перед війною, внесені під час першої післявоєнної інвентаризації 1947-48 рр. Обліковані всі, крім… «Зошита без палітурки...» і «Фото будинка Лесі Українки». У 1953 році, 15 лютого, при зміні директорів Волинського обласного музею, на цьому ж «Описі документів...» зроблений запис: «... получена при передаче одна тетрадь в твердом переплете в количестве сорока семи страниц с записями песен и нотами к ним и фото указанные в описи...». Другого зошита, без палітурки, на превеликий жаль, досі віднайти не вдалося.

Вірчі записи Ольги Петрівни, датовані 12 березня 1941 року, є і в рукописному зошиті, і на двох фото з того ж цінного листа: Олени Антонівни Косач (Тесленко-Приходько): «Єлена Антоновна Косач по чоловікові Тесленко-Приходько. Сестра батька Лесі Українки. Ольга Косач-Кривинюк. 12. ІІІ. 41 р.» і груповому, на якому (зліва направо): Олександра Судовщикова, Ольга Косач, Анна Іванівна Судовщикова, Михайло Косач: «М. П. Косач – (брат Лесі Українки), А. Ів. Судовщикова (Хойнацька, мати), О. П. Кривинюк (Косач) (сестра Лесі Українки), О. Євг. Косачева (Судовщикова) (жінка Мих. Петр. Косача, псевдонім Грицько Григоренко). Дар О. П.Кривинюкової. Знято у Дерпті початку 1900 р.? Напис вірний. Ольга Косач-Кривинюк. 12/ІІІ 1941».

 

Листи Лесі Українки вірчих записів не мають, проте саме їх стосується свідчення Ольги Косач-Кривинюк: «Хома Михайлович Коцюбинський казав мені весною 1941 року, що знайшов […] Лесині листи до В. Г. Крижанівської в купі паперового мотлоху на підлозі в Київському історичному музеї і забрав до музею ім. Коцюбинського в Чернігові. Звідти він передав ті листи  на щось в обмін до Луцького музею ім. Лесі Українки, звідки мені прислали копії їх, написавши сучасним російським правописом, яким вони напевне не були писані». Дата вірчих написів свідчить, що саме 12 березня 1941 року Хома Михайлович відвідав Ольгу Петрівну в Києві, яка мешкала на Овруцькій, 6 і працювала над «Хронологією…», показав їй свої безцінні знахідки – зошити з фольклорними записами і світлини, попросивши підтвердити їх авторство і приналежність Косачівській родині, розповів про знайдені ним листи-автографи Лесі Українки «в купі паперового мотлоху на підлозі в Київському історичному музеї», куди вони потрапили з реорганізованого Музею діячів українського мистецтва і науки. Самих листів Ольга Петрівна не бачила, бо інакше знала б, що листи до В. Г. Крижанівської-Тучанської написані таки «сучасним російським правописом», як і копії тих листів, виконані Ангеліною Кабайдою на прохання Анатолія Захаровича Дублянського в лютому 1943 року.

 

   

 

  

 

 

Людмила Завада,

наукова співробітниця відділу

музейного розвитку та екскурсійного забезпечення