Статті

Сестрі славетної письменниці Лесі Українки Ользі Косач-Кривинюк судилося стати берегинею родинного архіву Косачів і написати монументальний літопис «Леся Українка. Хронологія життя і творчости» (Нью-Йорк, 1970).

 

Упорядкування родинного архіву Ольга Петрівна розпочала ще в 30-ті роки. Виснажлива праця тривала близько десяти років, найінтенсивніше – на початку 40-х років. Працюючи над хронологією, авторка прагнула долучити до неї якомога більше джерельного матеріалу. Була особисто знайома з дослідницею Марією Дем’янівною Деркач (1896 – 1972), котра ще 1926 р. в Карловому університеті у Празі захистила дисертацію про Лесю Українку, отримавши ступінь доктора філософії. Саме вона за сприяння Ольги Косач-Кривинюк, із якою активно листувалася впродовж 1942 – 1944 рр., чи не вперше підійшла до розкриття великої особистої драми, що її пережила Лариса Косач у 1901 р. А спонукали її до цього листи Лесі Українки, що зберігалися у Волинському краєзнавчому музеї, адресовані Вірі Крижанівській-Тучапській (1866 – 1942) – дружині діяча української соціал-демократичної партії Павла Лукича Тучапського (1869 – 1922), друга С. Мержинського. Написані вони були з Мінська, де протягом січня – початку березня 1901 р. жила Леся Українка, доглядаючи смертельно хворого друга.

 

У листі до М. Деркач  від 5.V. 1943 р. О Косач-Кривинюк вперше повідомила про неопубліковані інтимні поезії Лесі Українки: «Як тільки вже могтиму друкувати, то й Вам оддячуся за Вашу добрість у той спосіб, що передрукую копії з Лесиного вірша в прозі і 5-ти віршів, що написані 7 – 18.XI 1900, всі стосуються Сергія Мержинського, всі ніколи не друкувалися». У листі від 25.5.1943 р. всі обіцяні поезії було передано із наголосом: «лише для Вас, а не для публікації».

Із наближенням радянської армії сестри Лесі Українки, Ольга та Ізидора, вирішують, рятуючи родину від репресій, покинути рідну землю. 1945 р. Ольга Косач-Кривинюк після важкої хвороби померла в Німеччині, в м. Аугсбург. На чужині, у Регенсбурзі, 1946р. вийшла збірка вибраних творів Лесі Українки «Поезії», до якої увійшли твори «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти», «Все, все покинуть, до тебе полинуть», «Квіток, квіток, як можна більше квітів» із приміткою упорядника «Друкується вперше». Це була перша публікація дорогих для серця і пам’яті письменниці поезій, які вона не хотіла оприлюднювати за життя. Деякі з них побачили світ у журналі «Вітчизна» 1946 р. Інші недруковані та маловідомі твори Лесі Українки, зокрема й інтимна лірика, що готувалися до друку з передмовою Марії Деркач ще з 1944 р., були оприлюднені у Львові лише 1947 року в збірці «Леся Українка. Неопубліковані твори». У передньому слові до видання дослідниця зазначила, що «серед невідомих творів, котрі зберігаються між рукописів видатної письменниці, глибоке враження викликають ці «відкопані» поезії Лесі Українки. Вони залишились у рукописах не шліфовані, не переписані, – так, як вилились з її схвильованого серця. Вони – її живі сльози, пролиті самотньо, щоб не знесилювати борців. Ці сльози сьогодні перетворилися на безцінні самоцвіти. Натхненником цієї лірики був Сергій Костянтинович Мержинський». 

 

Людмила Завада,

наукова співробітниця відділу

музейного розвитку та екскурсійного забезпечення