‹ Назад

4 грудня 1930 року в села Гуща Любомльського повіту народився видатний український дисидент Микола Георгійович Коц.  В  1940-і  роки його родина була  репресована радянським режимом: брат був висланий на північні простори СРСР і загинув в Архангельській області, пізніше  заарештували й батька, у сім’ї забрали будинок, позбавили її всього майна.  Мати з трьома меншими дітьми 1948 року опинилася без даху над головою і незабаром   померла. Через важкі поневіряння в юності Микола Коц захворів на плеврит  і туберкульоз кісток.

 

Початкову освіту Микола Коц здобував у 1937–1942 роках. У 1950 – 1952 роках служив в армії, звідки був звільнений достроково за станом здоров’я. Влітку 1952 року в Луцьку закінчив бухгалтерські курси. Працював у селищі Головно. У 1956 році закінчив Любомльську вечірню школу. Вищу економічну освіту здобував стаціонарно в Українській академії сільськогосподарських наук у Києві (1957–1962), а математичну – заочно у Київському державному університеті (1960–1966).

 

Після закінчення академії працював викладачем різних дисциплін у Чортківському, а згодом у Копичинському сільськогосподарських технікумах на Тернопіллі. Зразу ж він не вписався у шаблон радянської освіти: не засуджував віруючих студентів, не переслідував тих, хто ходив до церкви, говорив на заборонені теми. Окрім цього, вів щоденники, в яких робив записи, зокрема про УПА – з розповідей студентів, друзів і знайомих. У Копичинцях Микола Коц виготовляв фотоспособом заборонену самвидавівську продукцію і розповсюджував її в різних населених пунктах, зокрема   у Києві, Луцьку, Нововолинську, Дубному.

 

 Його заарештувалим 26 жовтня 1967 року. Засідання Тернопільського обласного суду пройшло у закритому режимі. Вирок суду максимальний: сім років таборів та п’ять років заслання. 6 червня 1968 року Миколу Коца відправили у мордовські табори, потім – на Урал. Після них відбував заслання у Сибірі: і Свердловську, Омську, на станції Тигульдин.

 

Повернувся на Волинь 13 вересня 1979 року. Півроку перебував на становищі гонимого і бездомного. У березні 1980 року зумів зачепитися   учнем  на  будівельному комбінаті, де навчався на машиніста крана. А восени цього ж року став «професіоналом» з п’ятим  розрядом Луцького управління механізації «Волиньбуду».  Восени 1982 року перейшов на роботу за цим же фахом у «Волиньсільбуд», де працював до виходу на пенсію за віком (1990).

 

З початком у 1985 році «перебудови» волинський дисидент відновлює свою активну громадську діяльність. Микола Коц – засновник і голова Української Гельсінської Спілки на Волині (1988 р.), співзасновник Всеукраїнського Товариства політичних в’язнів і репресованих (1989 р.). Уже за незалежної України учасник кількох десятків різноманітних форумів загальноукраїнського та міжнародного рівнів, зокрема. У 1991–1992 роках роках редагував газету «За віру і волю» у Тернополі. Також був членом редколегії по написанню тому «Волинська область. Реабілітовані історією» (2003 р.). З питань злочинів, здійснених комуністичним режимом, опублікував безліч статей, був співавтором кількох монографій, зокрема, «Волинь у лещатах смерті» (2007 р.), «Схрони (бункери) Волині» (2010 р.), «Розстріл в'язнів Луцької тюрми 23 червня 1941 року» (2010 р.).

 

26 січня 2017 року Миколи Георгійовича не стало… Поховали дисидента на головному міському кладовищі Луцька, поблизу села Гаразджа. У Волинському краєзнавчому музеї сформовано іменний фонд Миколи Георгійовича. Прикріпленні світлини – з фондів ВКМ.