Про музей

Волинський краєзнавчий музей – головний музей Волинської області, найбільший і найдавніший з нині діючих музеїв Волині. Відкритий 16 червня 1929 року у м.Луцьку як Волинський музей.
На базі закладу 1940 року було організовано обласний історико-краєзнавчий музей. У роки Другої світової війни колекція музею зазнала значних втрат, однак уже 1944 року, одразу після вигнання нацистських загарбників з теренів Волинської області, музей відновив свою роботу як Волинський державний історико-краєзнавчий музей. 17 серпня 1985 року Волинський краєзнавчий музей було відкрито у новому приміщенні в центрі Луцька.

відділи та Філії музею

 

Нині Волинський краєзнавчий музей має в своєму складі ще п’ять діючих музеїв. Це філія

Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, створений 1949 року, із сектором – Музеєм „Лісової пісні” в ур. Нечимне (2004 р.), чотири відділи: Художній музей (1973 р.), Музей волинської ікони (1993 р.) і Музей історії Луцького братства (2011 р.) у Луцьку, та меморіальний музей В’ячеслава Липинського (2011 р.) у с. Затурці Локачинського району, Олицький замок.

Музей волинської ікони

Художній музей у Луцьку

Музей історії Луцького братства

Колодяжненський літературно-меморіальний музей

Лесі Українки

Затурцівський меморіальний музей В'ячеслава Липинського

Олицький замок

Музей працює

 

Будні з 9:00 до 17:00
Неділя з 10:00 до 17:00

 

Вихідні: субота, понеділок

Реекспозиція меморіальних будинків Косачів.
У 2021 році (рік 150-ти літнього ювілею від дня народження Лесі Українки) у меморіальних будинках родини Косачів, «Білому та Сірому флігелях», було проведено реставраційно-ремонтні роботи. Насправді, шлях до початку реставрації був довгим та складним. Про неналежний стан будинків (див. фото 1) почали вести розмови та шукати шляхи їх вирішення ще з 2017 року.  У 2019 році було виготовлено проєктно-кошторисну документацію на «Реставраційно-ремонтні роботи пам'яток культурної спадщини «Білого та Сірого будинків Косачів» в с. Колодяжне, що передбачала здійснення комплексу заходів з покращення технічного стану об’єктів та їх належного збереження у вигляді, який не змінював би історичної сутності будівель. У 2020 році підготовлено проєкт «Ревіталізація Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки». На кінець цього ж року комісія підтримала даний проєкт і було виділено кошти з Державного фонду регіонального розвитку на реставраційно-ремонтні роботи, які увійшли до програми «Велике будівництво».

 

З часу існування Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки було проведено ряд наукових досліджень і діюча до цього часу експозиція, створена 1991 р.,  лишалася актуальною. Згодом, з'явилися нові наукові напрацювання і  стало доцільним провести певні зміни у  загальному вигляді будівель «Білого та Сірого флігелів».
В ході реставрації у «Лесиному Білому флігелі», перш за все, було змінено колір столярки та дерев'яної конструкції балкону-солярію. До реставрації вони мали блакитний колір (див. фото 2), що викликало ряд запитань, так як будинок називався «Білим». Під час наукових досліджень по відтворенню меморіальності будинку за основу було взято фото «Білого флігеля» 1890-х років (див. фото 3), де добре видно, що колір стін, столярки та балкону-солярію однакові. Тому було прийнято рішення про зміну кольору конструкцій з блакитного на білий (див. фото 4). Також на цій світлині добре помітно конструкцію балкону та його оздоблення. До цього часу тут був застосований узор з ганку «Великого дому» (див. фото 5, 6). Отож, доцільно було провести зміни у зовнішньому вигляді  веранди-солярію.

 

На світлині 1890-х років (див. фото 3), з лівого боку будинку,  проглядається вхід до підвального приміщення. Судячи під яким кутом лягає дах, то вхід до нього був не з центрального входу садиби, як існував до цього часу (див. фото 7), а з північної сторони. На основі наведених фактів вхід у підвал було відбудовано з півночі, що забезпечило вільний доступ відвідувачів до нього (див. фото 8).
В ході роботи археологічного нагляду,  з північного боку будинку, було відкрито фундаменти третьої кімнати, про яку згадує Ізидора Косач. Ця кімната не належала до первинної архітектури будинку. Вона добудована пізніше. Під час реставраційно-ремонтних робіт  по поверхні було відзначено межі цієї кімнати (див. фото 9).
З часу існування музею для обігріву приміщень застосовували тверде паливо, яке згодом замінили на природний газ. На основі того, що за життя родини  Косачів в будинках було пічне опалення та з метою покращення температурного режиму прийнято рішення про переобладнання грубок та димоходів під використання твердого палива.
Гарною новиною стало відновлення функціонування каміну в «Блакитній вітальні», про який знаходимо спогади у листах Михайла Косача. Саме на ньому він рекомендував Лесі поставити крука. Робота каміну створює неабияку атмосферу затишку цього будинку (див. фото 10).
 
Щодо «Сірого флігеля», то він на основі наукових напрацювань, також зазнав деяких змін.
Відомо, що цей будинок мав два входи. Так, на причілковому вході флігеля, зі сторони розміщення саду Косачів, у 1898 році Михайло Косач сфотографував лірника з поводирем (див. фото 11), про це він пише матері Олені Пчілці у листі від 14 вересня. У ході реставраційно-ремонтних робіт, демонтувавши до цього часу існуючу веранду з заскленими вікнами (див. фото 12), конструкцію ганку «Сірого флігеля» було наближено до його первісного вигляду. Про те, що саме відкриті ганки будувались при будівлях свідчать світлини будинків Косачів  та листування родини.
Зі світлини 1898 р. (див. фото 13), на якій зображено «Сірий флігель», з лівого краю будинку, не зовсім чітко проглядається дерев'яна  конструкція цього ж ганку. Ймовірно, вона була змайстрована для плетіння по ній рослинності. На фото «Великого дому» 1900 р. видно заплетений рослинністю ганок (див. фото 5), також відомо зі спогадів Ізидори Косач та Ольги Косач, що і альтанки були заплетені бузком, жасмином, диким виноградом та капріфолієм (альтанка Олени Пчілки), а також підтвердженням того, що плетіння рослинності було притаманним на ганках та альтанках є фото Юрія Косача в одній з заплетених альтанок садиби (див. фото  14).
Також, однією із суттєвих змін у Сірому Флігелі стало демонтування сцени. Відомо, що у Колодяжному Косачі ставили вистави. Про це залишила спогади Ізидора Косач. Проте, ні у спогадах, ні в епістолярії родини, ні в інших письмових чи фото матеріалах про існування сцени не згадується. Збережено фото під час вистави і на ньому видно,  яким чином проходили спектаклі (див. фото 15).
Про «Сірий флігель» залишила спогади Ольга Косач-Кривинюк, у яких вона пише, що будинок мав три кімнати, кухню та кімнату у мезоніні. Ця маленька кімната зверху належала Олені Пчілці і слугувала їй робочим кабінетом. Петро Антонович Косач називав її «хатка-вишка» (див. фото 17).

 

Оскільки, проєктно-кошторисною документацією не було передбачено її відновлення, було прийнято рішення відтворити її у центральній кімнаті будинку.

 

На даному етапі наукові співробітники працюють над концепцією та ТЕПом оновленої експозиції.
 
 

Фото 1.                                  Фото 2.

 

 

Фото 3.                                                   Фото 4.

 

 

Фото 5.                                                                                            Фото 6.

 

 

Фото 7.                                                                                  Фото 8.

 

 

Фото 9.                                                            Фото 10.

 

 

Фото 11.                                    Фото 12.

 

 

Фото 13.                                  Фото 14.

 

 

Фото 15.                                  Фото 16.