Телефон:

 

097 759 9247  

095 152 2509

(0332) 24 75 82

 

Ми працюємо

09:00 - 17:00

 

Вихідні: пн., сб.

 

УВАГА! Остання п'ятниця місяця - санітарний день!

About Museum

відділи та Філії музею

 

Нині Волинський краєзнавчий музей має в своєму складі ще п’ять діючих музеїв. Це філія
Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки, створений 1949 року, із сектором – Музеєм „Лісової пісні” в ур. Нечимне (2004 р.), чотири відділи: Художній музей (1973 р.), Музей волинської ікони (1993 р.) і Музей історії Луцького братства (2011 р.) у Луцьку, та меморіальний музей В’ячеслава Липинського (2011 р.) у с. Затурці Локачинського району.

Волинський краєзнавчий музей – головний музей Волинської області, найбільший і найдавніший з нині діючих музеїв Волині. Відкритий 16 червня 1929 року у м.Луцьку як Волинський музей.
На базі закладу 1940 року було організовано обласний історико-краєзнавчий музей. У роки Другої світової війни колекція музею зазнала значних втрат, однак уже 1944 року, одразу після вигнання нацистських загарбників з теренів Волинської області, музей відновив свою роботу як Волинський державний історико-краєзнавчий музей. 17 серпня 1985 року Волинський краєзнавчий музей було відкрито у новому приміщенні в центрі Луцька.

Ювілей українського державника

    Ніхто нам не збудує держави,

коли ми самі її не збудуємо

і ніхто з нас не зробить нації,

коли ми самі нацією не схочемо бути.

В'ячеслав Липинський

 

Наша держава бореться за своє існування, незалежність та державний суверенітет проти свого одвічного і заклятого ворога, Московії. Ворог, що прийшов на нашу землю, вбивав, катував нас протягом століть. Винищував активних, свідомих українців війнами, голодоморами, репресіями та засланнями, лише за те, що ми існуємо. Ми, нащадки воїнів та хліборобів, що вижили у цій боротьбі та зберегли пам'ять про ті страшні роки. Тридцять років тому Україна стала незалежною державою, проте багато громадян шкодували за “тюрмою народів”. Ми дочекалися, що ворог прийшов “звільнити” нас від усього, що нам дороге і важливе та позбавити нас життя.

 

Вісім років тому московити окупували Крим. Вісім років триває війна на українському Донбасі. Лише тоді ми почали зрозуміли, що наша держава повинна мати своє сильне військо. Зараз наше військо виконує свої завдання, населення згуртувалось для допомоги армії та переселенцям. Ми стали нацією, за якою спостерігає цілий світ. Це наш шанс стати насправді вільними, незалежними. Ми має можливість втілити в життя те, за що українці боролися протягом століть.

 

Така ж боротьба була розпочата після завершення Першої світової війни. Після усунення Центральної Ради постала Українська держава Гетьмана Павла Скоропадського. Ця держава існувала лише з 29 квітня 1918 по 14 грудня 1918 року, але було зроблено важливі кроки у проведенні реформ, створення армії, відкриття Української академії наук та університетів. Українські дипломати, працюючи у столицях різних держав, домагалися визнання незалежності України іншими державами. Посольство у Відні, столиці Австро-Угорщини очолював В'ячеслав Липинський. Саме завдяки роботі цього посольства незалежність Української держави визнали Болгарія, Німеччина, Туреччина.

 

Та Українська держава втратила свою незалежність. Розплата від московитів  було неймовірно жорстокою. Протягом сімдесяти років українців винищували як націю. Ми повинні пам'ятати всіх наших героїв, що боролися за наше майбутнє.

 

В цьому році, 17 квітня виповнюється 140 років з дня народження В'ячеслава Казимировича Липинського, нашого земляка, поляка за походженням, католика за віросповіданням, видатного українського історика, політичного та громадського діяча, дипломата, ідеолога модерного українського консерватизму.

 

Він народився 17 квітня 1882 року у Затурцях в родині Казимира та Клари Липинських. У рідному селі провів дитячі роки. У 1894-1902 роках навчався у гімназіях Житомира, Луцька, Києва. Будучи гімназистом, В. Липинський брав активну участь в українському громадському житті. З однодумцями намагався об'єднати гімназійну молодь: членів польських та українських гуртків. Після відмови поляків долучився до української  громадської організації. “Вільно кожній людині, вихованій на Україні в польсько-шляхетській культурі, вважати себе чи Українцем чи Поляком, обв'язковою являється територіальна програма мінімум признання себе громадянином України і служіння тільки виключно її інтересам”. (З листа В.Липинського до Є.Чикаленка від 5.08.1909 року)

 

В'ячеслав Липинський у 1902-1903 роках служив у кавалерійському полку у м. Кременець. Склавши екзамен на звання прапорщика, подав у відставку та продовжив свою освіту у Кракові на рільничому факультеті Ягеллонського університету. Також вивчав історію, досліджував приватні архіви, в яких зібрав багато матеріалу з історії козацтва. Був членом студентської організації Української Академічної Громади. 

 

Після одруження з краків'янкою Казимирою Шумінською у 1906 році переїхав до Женеви, вивчав соціологію. Через рік Липинські повернулись до Кракова, де завершували університетську освіту. В'ячеслав Казимирович лікував плеврит  у санаторії містечка Закопане. Саме там працювала редакцівна група другого видання “Історії України-Руси” Миколи Аркаса, до якої ввійшов наш земляк. Спілкувався з істориком Василем Доманицьким, який радив молодому науковцю публікувати свої напрацювання.

 

Протягом короткого часу вийшли друком праці В.Липинського “Данило Братковський — суспільний діяч і письменник ХVІІ століття” 1909 р., “Шляхта на Україні” 1909 р., “Генерал артилерії Великого Князівства Руського” 1909 р., “Аріянський соймик в Киселині на Волині в маю 1638 р.” 1910 р. Статті публікував у газеті “Рада”, не брав гонорарів, бо “власне  оці свої нечисленні статті вважаю своїм одиноким вкладом до тієї спільної праці, якою є  в сучасний момент одинока українська щоденна газета” (З листа В.Липинського до Є Чикаленка від 18.02.1912 року ). Видавав польськомовну газету в Києві “Przegląd Krajowy”, писав історичні праці, здебільшого про українське козацтво, був членом Всеукраїнського товариства “Просвіта”.

 

“Взагалі ж в політиці, як і в воєнній тактиці, напад часом буває якнайкращим способом оборони. І мені здається, що нам пора від оборони, котра нам нічого не дає, бо ми все одно відступаємо, перейти до атаки. Атакувати ж треба найважніщі позиції — зросійщені і спольщені українські політично-творчі елементи, на котрих фактично спирається все панування над нами наших сусідів”. (З листа до Є.Чикаленка від 18.02.1912 року).

 

Великий вплив на розвиток історичної науки мала книга, що вийшла у Кракові під редакцією В'ячеслава Липинського “Z Dziejów Ukrainy”. З 1914 року – дійсний член Наукового товариства імені Т.Г.Шевченка у Львові.

 

Після народження доньки Єви у 1909 році, В'ячеслав Липинський переїжджає на Уманщину, де знаходився маєток Русалівські Чагари, передані йому у спадок дядьком Адамом Рокицьким. Збудував дім для своєї родини, займався господарством. Розпочав написання 4 томної “Історії України”, вважав, що дітей треба навчати історії свого краю на історії перемог, а не поразок.

 

Мобілізований до російського війська у липні 1914 року, учасник боїв у Східній Прусії, через стан здоров’я переведений в тил, командувати резервною кавалерійської частиною в місті Дубно. На завершення І світової війни  В'ячеслав Липинський зі своєю частиною дислокувався у Полтаві. Коли в Києві постала Центральна Рада, В'ячеслав Казимирович  українізував полк, як і багато інших українських офіцерів, і запропонував послуги цієї військової одиниці владі. Керівництво держави не вважало за потрібне створювати власне військо. Після цього В.Липинський подав у відставку. “Без добре зорганізованого війська я не мислю можливості істнування Української держави”.(З листа до О.Шаповала від 31.03.1925 р.)

 

В'ячеслав Липинський у 1917 році створив з братами Шеметами Українську хліборобську демократичну партію. Був прихильником самостійності України  та саме гетьманства як форми правління. “З упадками Гетьманства падала й Україна. Хто хоче воскресити, відродити Україну, той мусить реставрувати Гетьманство. Всякий ворог Гетьманства, це свідомий або несвідомий ворог державного й незалежного істнування  Української Нації”. ( З праці “Листи до братів- хліборобів”).

  Підтримував Гетьмана Української держави Павла Скоропадського. Наприкінці червня 1918 року призначений Надзвичайним Посланником і Уповноваженим міністром Української держави при уряді Австро-Угорщини. Працівників посольства підбирав особисто. В'ячеслав Липинський був уповноважений Павлом Скоропадським провести обмін ратифікаційними грамотами з усім державами-підписантами Брестського мирного договору.  

 

Після відставки  влітку 1919 року В'ячеслав Казимирович залишився на еміграції. Був одним з фундаторів Українського союзу хліборобів-державників, написав програмні документи цієї партії. “...Липинський допоміг не мені одному знайти ясну й певну стежку серед емігрантського розброду. Це він звів докупи і об'єднав цілий гурт людей коло нашого бувшого Гетьмана, як біля особи, що вже по свойому становищу являється, так би мовити, втіленням, символом українських державницьких устремлінь. Він створив український легітимізм і дав надзвичайно глибоке й талановите обгрунтування українського державництва”(З листа  Д.Дорошенка до М.Стороженка від 4 серпня 1925 року).

 

Проживав В'ячеслав Липинський у м. Райхенау, де написав свій політичний трактат “Листи до братів-хліборобів”, видавав збірник “Хліборобська Україна”. У 1926-1927 рік очолював кафедру історії української державності в Українському науковому інституті в Берліні. У зв'язку зі значним погіршенням стану здоров'я через туберкульоз у  1927 році повернувся до Австрії, жив у м. Бадеґ. “Мої брати — Станіслав і Володимир — що вважають себе Поляками, купили мені, Українцеві, ограбленому Українцями із своєї землі, цей Домик, щоб я на чужині міг принаймі не в чужій хаті умерти” (З листа до Я.Окуневського від 2.08.1928 р).   В останні роки життя В'ячеслава Липинського відбувся конфлікт з Павлом Скоропадським. Ці події висвітлювалися у тогочасній пресі.

 

До кінця свого життя В'ячеслав Липинський продовжував працювати та вести активне листування з багатьма адресатами. За заповітом В'ячеслава Казамировича всі його незавершені праці та листування його секретар М.Ципріянович мав передати А.Шептицькому. “Отсим посвідчую, що Ваша  Ексцелєнція набули у мене для Національного музею у Львові всю мою кореспонденцію, починаючи від 1918 року і по день моєї смерті... При цім осмілюся прохати Вашу Ексцелєнцію зробити розпорядок, щоб отся моя кореспонденція стала в Національнім Музею доступною для публічного використовуваня не раніше як через десять літ по моїй смерті” (З листа В.Липинського до А.Шептицького від 24.11.1929 р.). У травні 1931 року через туберкульоз виникли проблеми з серцем, його донька Єва та брат Володимир перевезли до санаторію Вінервальд, але лікарі нічим не змогли допомогти. Помер В'ячеслав Липинський 14 червня 1931 у віці 49-ти років та похований на католицькому цвинтарі у Затурцях.  “Вся моя праця,  все моє єство зв'язані з Державою Українською. Нема держави — нема мене: “або під щитом, або на щиті” (З листа В.Липинського до О.Назарука від 22.12.1927).

 

Зі здобуттям Україною незалежності українські науковці почали вивчати праці В'ячеслава Липинського, налагоджувати зв'язки з науковцями  Східно-Європейського науково-дослідного інституту імені В'ячеслава Липинського у Філадельфії, відбувалися наукові конференції. У Затурцях впорядкували могилу нашого видатного земляка ще у 1990 році, а у 2002 році на місці поховання В'ячеслава Липинського було встановлено пам'ятник. З 22 серпня 2011 року працює Затурцівський меморіальний музей В'ячеслава Липинського/

 

Минуло століття з часів В'ячеслава Липинського, а Українська державність досі в небезпеці і ворог той самий. Ми віримо в нашу армію, довіряємо владі, впевнені, що переможемо. Але розуміємо, що кожен з нас має зробити внесок у цю перемогу.

 

Завідувачка Затурцівського

меморіального музею

В'ячеслава Липинського

Віра Чопко

Музей в соціальних мережах

Музей волинської ікони

Художній музей у Луцьку

Музей історії Луцького братства

Колодяжненський літературно-меморіальний музей

Лесі Українки

Затурцівський меморіальний музей В'ячеслава Липинського

    Замовлення екскурсій за телефоном 095 152 2509

    museum work

     

    Вівторок - п'ятниця з 9:00 до 17:00
    Неділя з 10:00 до 18:00
     
     
    Вихідні
    Понеділок, субота