Телефон:

 

097 759 9247  

095 152 2509

(0332) 24 75 82

 

Статті

До історії шлюбу В’ячеслава Липинського

 

 

 

Попри наявність чималої кількості досліджень про відомого українського історика, громадського діяча Вячеслава Липинського, є багато нез’ясованих моментів про його особисте життя.

Скажімо, якщо йдеться про шлюб з Казимирою Шумінською, то найчастіше місцем вінчання називають місто Краків, звідки походила дружина Липинського. Польський дослідник Богдан Ганцаж у книжці «My, szlachta ukrainska…» пише, що місце укладання шлюбу Липинського та Шумінської встановити йому не вдалося.

 

Тим часом у фондах Державного архіву Волинської області вдалося відшукати справу про розлучення відомого історика. Її розглядав суд Луцько-Житомирської римо-католицької курії. Справу розпочали 10 листопада 1926 року, коли в курію надійшов лист від Казимири Липинської. На той час вона проживала у місті Дрогичині-над-Бугом (нині – Республіка Польща), де працювала вчителькою державної коедукаційної гімназії імені Юзефа Ігнація Крашевського.

 

«Дня 30 серпня 1906 року вступила у шлюб з В’ячеславом Липинським, нинішнім моїм чоловіком. Ми жили разом 8 років. Від спільного життя мали донечку Єву, яка прийшла у наш світ 13 квітня 1909 року і яка нині знаходиться при мені. З огляду на відмінні погляди на виховання нашої дитини і надто вибуховий характер мого чоловіка змушена була розлучитися зі своїм чоловіком ще в 1914 році і з того часу проживаємо окремо», - писала пані Липинська і просила розлучення.

 

У справі є копія акту вінчання Липинського та Шумінської. З нього дізнаємося, що шлюб «шляхтича Володимир-Волинського повіту, Вацлава Вінцентія Липинського, 24 років, парубка» з «парафіянкою міста Кракова Казимирою Шумінською» було укладено у Бердичівському парафіяльному костелі. Їх поблагословили батьки молодят – Казимир-Сильвестр-Антоній і Клара (з Рокицьких) Липинські та Александр і Регіна (з Яблонських) Шумінські. Свідками стали брат нареченого Станіслав Липинський та власник маєтку в селі Доросині (нині Луцького району) Ян Броніковський. Вінчав молодят настоятель костелу Октавіан Гурський.

 

Переклад цього документу з російської мови на польську 11 травня 1925 року засвідчив нотаріус з міста Ченстохова Йозеф Хжановський. Оригінал він отримав від Казимири Липинської, яка тоді проживала у Ченстохові. Вочевидь, вже тоді жінка готувалася до розлучення. 27 липня 1926 року документ засвідчив заступник луцького нотаріуса Ігнація Жонжевського Броніслав Брацлавський.

 

27 червня 1927 року свої пояснення у Луцько-Житомирську курію надав Вячеслав Липинський. «Зі свого боку маю честь також просити курію Луцько-Житомирської біскупії, в дієцезії якої був укладений наш шлюб у 1906 році, про ласкаву прихильність до прохання моєї дружини та про надання їй акту розлучення, який відповідає і моїм бажанням через неможливість спільного проживання», - писав Липинський з-під Берліна, де тоді проживав.

 

Судовий розгляд справи відбувся 16 липня 1927 року у Луцьку. На засідання викликали позивачку Казимиру Липинську, свідків Антонія Станєвича та Володимира Липинського з Луцька.

 

На запитання, що її змусило просити розлучення, Казимира Липинська відповідає, що її чоловік інших поглядів на виховання дочки, аніж вона сама. Характер свого чоловіка вона охарактеризувала, як «вибуховий, нервовий, дуже важко порозумітися з ним». «Найважливішим чинником, який спонукав подружні непорозуміння були русофільські (вжито саме такий термін, хоча насправді йдеться про українство Липинського – авт.) переконання мого чоловіка і нічим не виправдана заздрість відносно мене», - такими словами охарактеризувала Казимира Липинська поведінку чоловіка щодо себе. 

 

Вона повідомляє, що у 1918 році бачилася з чоловіком і пробувала нав’язати контакт, але через ті самі русофільські переконання нічого не вдалося. Миритися з чоловіком не хоче. Морально виховувати доньку береться сама, а от отримати освіту Єві, на думку Казимири Липинської, має допомогти родина чоловіка.

 

«Спочатку жили у згоді, а через кілька років після шлюбу між подружжям почалися непорозуміння та сварки», - свідчив Володимир Липинський, який часто бував у родині брата і багато знав про стосунки В’ячеслава та Казимири. Він додав, що коли В’ячеслав Липинський був у гніві, то ставився до дружини зверхньо, вважав її за нижчу істоту і чинив їй моральні прикрощі. Приводом розлучення на думку Володимира Липинського стало те, що подружжя мало різні погляди на виховання дочки та «русофільські погляди В’ячеслава». Він додав, що «Вячеслав Липинський мав близькі плотські стосунки з певною особою і таким чином зраджував свою дружину».

 

Ледве не слово в слово свідчення Володимира Липиського повторює луцький адвокат Антоній Станєвич, який, за його словами, часто бував і у сім’ї В’ячеслава, і в його батьків: «Спочатку жили у згоді, але за кілька років після шлюбу у Липинських почалися непорозуміння і сварки. Характер у В’ячеслава вибуховий і жорсткий. Липинський ставився до дружини зверхньо, мав її за  нижчу істоту і чинив їй моральні прикрощі. Приводом до розлучення подружжя Липинських було неспівпадіння характеру і те, що чоловік вважав себе українцем, а дружина - полячкою». Станєвич додав, що «однією з найважливіших причин розірвання шлюбу Липинських було те, що В’ячеслав Липинський мав близькі плотські стосунки з певною особою, разом з котрою жив».

 

13 вересня 1927 року справу було завершено. Єпархіальний суд в особі прелата Йозефа Мурашка надав подружжю розлучення «від столу і Бога», а виховання доньки доручив Казимирі. Того дня колишньому подружжю було розіслано копію судового рішення.

 

Відтак, маємо нову інформацію про приватне життя В’ячеслава Липинського. Наразі необхідно з’ясувати причину укладання шлюбу в Бердичеві, чому саме це місто обрали для вінчання. А також, хто та жінка, що стала однією з причин розлучення В’ячеслава Липинського з Казимирою Шумінською.

 

Сергій НАУМУК